Кай прокинувся десь на півгодини раніше, ніж зазвичай і як і кожного ранку першим, хто його привітав з новим днем був його головний біль, викликаний вродженою невралгічною патологією.

— Ну привіт, — сказав вголос Кай, але звертався він не сам до себе, а до свого болю, — як почуваєш сьогодні? Гарно тобі спалося?

Було дві речі в житті Кая, що могли приглушити цей потік болю, який часом ставав сильнішим, часом послаблювався, але ніколи не зникав повністю. Кай міг лише відволіктися від нього, на якийсь час забути. Першою такою річчю був сон, тому пробудження приносило хлопцю подвійний дискомфорт, звичайний, що відчувають всі люди, і включення режиму фонового болю.

Другою річчю була робота у його власній фірмі «Стайня Єдинорогів». Тому першим ділом він підняв кришку ноутбука і переглянув повідомлення в робочому чаті. Цей ноутбук був неймовірно старим, але в цілому він виконував належним чином свої базові функції, і що головне — за всі роки жодного разу не зламався чи не викликав критичного збою системи. Каю було важко розстатися з ним ще й тому, що цей пристрій викликав у нього змішані, але в цілому приємні спогади.

Цей ноутбук подарував йому тато в день випускного. Кай випрошував у батьків власний ноутбук ще з 14 років, але вони зауважували, що це надто дорога покупка, а Каю він не так уже і сильно потрібний. В день випускного, який Кай чекав з немешим бажанням, ніж мати власний сучасний портативний комп‘ютер, в нього сталося загострення болю. Вже вдягнувши святковий костюм він зробив кілька кроків, і впав непритомний.

Він оговтався через пару годин, відчував себе таким знесиленним, що про відвідання шкількного свята не могло бути і мови, мама з татом сиділи біля ліжка, поїли його теплим молоком і як могли втішали.

— Ой, подумаєш, той випускний, — говорив підбадьорливим голосом тато, — я ось свій теж пропустив.

Кай розтягнув вуста у кволій усмішці, його очі лишалися сумними. Він знав, що тато говорить неправду, Кай не раз бачив фото тата з випускного в сімейному альбомі. Але його старання неймовірно розчулили Кая, він зрозумів, що тягар який він несе крізь життя є карою не тільки його власною, але і його батьків. Йому було гірко засмучувати їх зараз, він зіпсував свято і їм. Інші батьки його однокласників зараз святкували важливу віху в житті їхніх доньок та синів.

Спершу роздався спонтанний всхлип, він відлунням відобразився в напруженому виразі обличчя тата і мами. Кай кинув на них погляд, і врата небесні розверзлися, ніщо не могло спинити бурхливий потік сліз, він мав висушутися сам собою. Тато не витримав і вийшов з кімнати, мама пригорнула голову хлопца до теплих грудей і почала ніжно погладжувати його по голові.

Тато інтерпретував плач хлопця по-своєму, він не знав справжніх думок і мотивів хлопця в цю мить. Він думав, що хлопець так сильно розстроївся або через те, що пропустив випускний, або тому, що біль був справді нестерпний.

Минуло менше години, коли в проймі дверей кімнати постав щасливий тато. Його очі світилися, наче лампочки на новорічній ялинці. Цей блиск і радісний вираз обличчя одразу передався і Каю, коли хлопець обачив, що у руках тато тримає прямокутну коробку. По чорному надргизеному яблочку на верхньому боці коробки Кай здогадався, що це.

Хоча він почувався знесиленим, все ж він зробив зусилля і піднявся з ліжка. Чи навіть ні, зусиль робити навіть не довелося, ноги самі, наче на крилах підняли його ліжка. Вони наче керувалися власною волею і не були підключені до мозку, чи принаймні до того його центру, що генерував неперестанний контрапунктний біль. Голос якого часом бував гучніший, чи тихіший.

Кай обійняв тата і перше ніж взяв руки коробку з ноутбуком він розразився потоком ще більш бурхливих сліз, ніж першого разу. Але цього разу це були сльози радості. Кай почав тремтливими руками, швидкими рухами, нетерпляче розпаковувати несподіваний дорогий подарунок. Він кинув погляд, спершу на маму, потім на тата. Мама схвально кивнула головою в бік тата, очі, якими вона дивилася на тата наче промовляли: «Ти все правильно зробив».

Кай вже не пам‘ятав свого розпачу чи болю того вечора, згадка про пропущений випускний залишалася як ледь чутна луна, яка згасала. Але в його пам‘яті ще яскравими сполохами жив той прилив несподіваного щастя, яке пережив Кай через несподіваний і на той момент уже неочікуваний подарунок тата.