Черги не було, але касир вовтузився з грилем для хот-догів і не поспішав до каси. Він терпляче чекав. Він заїхав на цю заправку дорогою з квартири до дачі, де мав справу, яку хотів зробити до початку робочого дня.

Несподівано двері крамнички відчинилися і до зали забігло шестеро дебелих молодиків у масках і камуфляжі, з автоматами в руках.

— Нікому не рухатися! На підлогу!

Касир впав під прилавок, а спантеличений він закляк. Аж поки найближчий до нього молодик не вдарив йому під коліно і тоді тільки він повалився на землю. Він відчув, як до голови приставили дуло автомата.

— Сергій Василенко? — грізно спитав офіцер.

— Та ні, — відповів він.

Його барсетка з документами впала в метрі від нього, він хотів підповзти до неї, щоб дістати документи, але офіцер притиснув його шию черевиком, так що голова міцно вперлася в підлогу, інший офіцер відштовхнув барсетку дулом автомата ще далі, а потім нагнувся і підняв її. Він дістав документи і прочитав, в них було зовсім інше ім‘я і прізвище.

— Це не він, — сказав коротко і без емоцій офіцер, який оглядав документи.

Інший офіцер зняв ногу з шиї помилково підозрюваного і взяв документи до рук. Так, це справді була помилка.

Обидва офіцера підхопили його за руки і допомогли піднятися.

— Вибачте будь-ласка, вийшла помилка, — сказав перший офіцер.

— Нам дуже соромно, давайте купимо вам кави, — сказав інший.

— Та не треба, дякую, я поспішаю, — сказав він, — а кого ви це так ловите, що кидаєтеся на всіх підряд? Терориста?

— Майже. Сергій Василенко — лідер сектантів, Армія Замкненого кола. Вони спалили наукову лабораторію в Броварах.

— Ніколи не чув про таких, — не зморгнувши оком сказав він, і зрозумівши, що його свободі нічого не загрожує спокійно вийшов за двері і сів собі в машину.

Він зробив величезний крюк, щоб з дому, перед роботою, заїхати на дачу. Він дістав з машини пакунок і поніс його до кабінета на дачі.

Ще ніколи цей обряд, який він придумав собі давно у молодості, не здавався йому таким безглуздим і смішним. І все ж, він мав твердий намір його виконати.

Рухи його були холодні, методичні, це були рухи автомата. Без емоцій, без думок. Він дістав з пакета мушлю, її внутрішня, перламутрова поверхня заграла переливами в м‘якому світлі настільної лампи. Він перевернув її, взяв в руки чорний маркер і вивів рівними печатними літерами «Мозковий імплант». І поклав її на полицю до інших чотирьох мушель.

Це була його «дошка бажань», кожна мушля – окрема ціль. Найбільше він пишався, що він досягав усіх цілей, що з‘являлися на цій «дошці». Відчував себе боксером, який за все життя не програв жодного матчу.

Але нова ціль була нетривіальна. Потрібно було знайти підходящого кандидата. Операція не дешева, експериментальна. Лише це суттєво ускладнювало пошук кандидата. Але окрім цих факторів, були вимоги до фізичного стану кандидата. В його організмі рівень CD4+ лімфоцитів мав перевищувати 1200 клітин/мкл для збереження нейроімунного гомеостазу, а показник INR повинен був залишатись у межах 0.9–1.1, щоб уникнути ризику крововиливів у зону імплантації.

Але він знав, що і цю ціль зможе досягти. Тепер прийшла черга обряду. Він взяв одну з мушель, що вже лежали на полиці, на ній був напис «Сюжет на TV», нагнувся, щоб дістати колбу з ящика під столом, і пішов з цією ношею до місця, де мав здійснити обряд.

Це був пеньочок на краю дачної ділянки. Йдучи до нього, він сунув мушлю в кишеню і біля сараю взяв молот.

Він поклав на пеньочок мушлю і з розгону вдарив по ній молотом. Потім вдарив ще кілька разів, з меншою силою, щоб уламки не надто далеко розліталися. Згріб долонею пилюку та крихти і висипав в колбу.

Коли уламки лягли у колбу, він нічого не відчув. І саме це відчуття — відсутність почуттів — було для нього новим. Навіть коли він проводив цей обряд передостаннього разу, його руками та тілом пробивався струм. Відчуття перемоги. А тепер звучала тільки тиша.

Ці мушлі він купував у езотеричному магазинчику неподалік офісу. Там їх продавали як талісмани — на удачу, на щастя в любові, на здоров’я.

У своєму кабінеті він підписав скляну колбу такими самими рівними літерами: «Сюжет на TV» і нахилився, щоб покласти колбу до свого склепу у нижній шафі. Перед тим він дістав кілька колб і з гордістю їх оглянув: «Кандидатська», «Докторська», «Агентство конвертації», «Прометей», «Дитина».