Волога стояла густа і нав‘язлива, тільки Кай ступив за поріг, як відчув, що все його лице спітніло. Руки були зайняті. Він сіпнувся, бо відчув сильне бажання почухатися, окуляри несподівано злетіли і стукнули об асфальт. Кай мало не спіткнувся і наступив носком черевика прямісінько на скельце, воно тріснуло і вкрилося павутинкою, хоча скло залишилося на місці.

Кай заніс сумку з документами та ноутбук до машини і повернувся щоб підняти зламані окуляри з асфальту. Це була катастрофа, це були астегматичні окуляри зі складними лінзами, їх зазвичай виготовляли тиждень чи два, запасних він не мав. Він приміряв їх на лице коли сів у машину. Подивився у дзеркало. Це не можливо. Він жбурнув зі злостю їх на заднє сидіння і поїхав до офісу.

Мряка осідала тонкою плівкою на лобовому склі. Кай ліниво включив двірники і одразу виключив, після першого ж протирання. Двірники лишили розводи і ще більше погіршили видимість, але вдруге включати їх йому було лінь.

Поліцейський мокнув на узбіччі. Інтуїтивно Кай збавив швидкість, і не даремно. Жезл офіцера махнув у наказі зупинитися.

Протокольні вітання, прохання показати документи.

— У вас перегоріла права лампочка габаритів, — сказав офіцер, перш ніж встиг взяти до рук документи Кая.

— Я виїжджав з дому то все було нормально.

— Всі ви так говорите, ну добре, перший раз усне попередження, а так то штраф 1700 гривень.

Кай кивнув головою.

— В правах у вас фото в окулярах, чому не носите за кермом? — вже більш строгим тоном зауважив офіцер.

— Та я перейшов на контактні лінзи, — збрехав Кай, — вони мені вже не потрібні.

— В такому разі змініть фото у правах, це серйозне порушення, маємо скласти постанову. Пройдіть до нашої машини.

Ці слова розбили Каю серце. Він і так запізнювався. А ще треба було заїхати до оптики щоб замовити нові окуляри. Скільки ще він назбирає таких штрафів, поки їх зроблять?

Кай сів на заднє сидіння, поки один офіцер заповнював протокол, а інший з явними ознаками нудьги чухав собі бриту потилицю. Хвилини текли повільно, наче загуслий мед з ложки.

— Я мужу скласти постанову і за окуляри, і за перегорілу лампочку, — тоном ніби вибачаючись промовив офіцер.

Кай мовчки кивнув, хоча його кивок ніхто не міг бачити.

Віддаючи Каю документи та постанову на штраф в його руки, офіцер огледів хлопця з голови до ніг.

— Не сумуйте так, на дорозі стається і гірше, — зауважив поліцейський.

— Насправді я збрехав, окуляри зі мною, просто вони зламалися, вони лежать на задньому сидінні, я наступив на них як йшов до машини.

— Чого ж ви одразу так і не сказали? — тяжко зітхнув офіцер, — Але я вже заповнив бланк, він суворої звітності.

— Нічого, я заплачу штраф.

— Зачекайте! — сказав офіцер, провівши Кая до дверей його машини.

Він побіг до поліцейської машини, а за мить протягнув Каю через відкриті двері зелене соковите яблуко. Гарне, наче з рекламного малюнка, напевно, дуже солодке.

— Це вам, — сказав поліцейський віддаючи яблуко в руки Кая, — щасливої дороги!

— Дякую, ви мене розчулили, дякую за вашу службу, штраф я заплачу.