Популярна не-онтична фізика
- Важлива рамкаЦе не “доведення” у сенсі академічної фізики. Це модель: набір чітких припущень + топологічний ланцюг наслідків. Її сила — у внутрішній консистентності та чистоті кроків: без богів, душ і езотерики. Лише геометрія граничних станів і принцип незникнення інформації.
- Почнемо з простогоУ багатьох сучасних підходах до фундаментальної фізики допускається, що простір і час можуть бути дискретними: складатися з мінімальних “порцій” змін.
Якщо це так, то перехід від однієї порції до іншої потребує особливого “між-режиму” — не як додаткових частинок чи полів, а як граничної умови переходу, яку важко описати мовою звичайної фізики.
Ми називаємо цей режим:
➤ інтердискрет
не-час і не-простір
Інтердискрет не вимірюється як звичайна величина. Це не об’єкт світу, а спосіб з’єднання дискретних станів: те, завдяки чому зміна взагалі можлива.
- Які “мірності” може мати інтердискретУ нашій моделі ми беремо два крайні, граничні стани, які зручно мислити топологічно:
• 0-мірність — повне згортання (колапс)
• ∞-мірність — повне розгортання (експансія)
Це не твердження “в математиці існує лише 0 та ∞”. Це вибір двох меж, між якими лежать усі інші “звичайні” випадки. Ми працюємо саме з межею, бо смерть — гранична подія.
- Принцип незникнення інформаціїФізичні теорії часто трактують інформацію як таку, що не зникає безслідно: вона може змінювати носій, розподілятися, перетворюватися — але не “випаровуватися в ніщо”.
Далі ми вводимо робочу тотожність:
свідомість — це інформаційна структура (не “душа”, а конфігурація).
Модель не доводить природу свідомості; вона лише показує, що якщо свідомість інформаційна, то її ‘кінець’ має бути граничним перетворенням, а не зникненням.
Після смерті тіло і мозок перестають підтримувати цю конфігурацію як активний процес. Отже, виникає питання не про “виживання особистості”, а про долю інформаційної структури як такої.
- Куди може піти інформація, коли носій зникаєУ нашій моделі є два сценарії:
А) інформація зникає.
Це суперечить прийнятому принципу незникнення → ми цей сценарій не розглядаємо.
Б) інформація змінює режим існування.
Якщо дискретний фізичний носій припинився, то інформація не може залишатися в тому самому режимі. Вона переходить у граничний “між-режим” — інтердискрет.
Далі ключове припущення (і його варто читати саме як припущення моделі):
при зникненні носія інформація не розсіюється нескінченно, а колапсує в найпростішу граничну форму.
- Найпростіша гранична форма — 0P/0TНайпростішим граничним станом для інформаційної структури є згортання:
➤ 0P / 0T
0-мірний простір і 0-мірний час
Ідея проста: 0-мірність не потребує протяжності, тривалості й “контейнера”. Це мінімальний топологічний опис стану, у який може перейти структура, коли все, що підтримувало її складність, зникло.
- Чому тут з’являється сингулярністьУ космології є граничний опис, який інтуїтивно нагадує 0P/0T: “початок” як стан, де звичні уявлення про час і простір перестають працювати.
Ми не стверджуємо, що це буквально один і той самий фізичний об’єкт. Ми стверджуємо інше:
смерть (0P/0T) і космологічна сингулярність мають один і той самий тип граничного топологічного опису.
Тобто вони ізоморфні як межові форми: різні за змістом, але подібні за структурою.
- Якщо граничний стан ізоморфний сингулярності — що даліУ космологічній картині сингулярність не розглядається як “стабільний режим життя”. Вона або взагалі не має фізичного сенсу як тривала фаза, або є умовним граничним пунктом, з якого починається розгортання.
Тому в рамках нашої моделі ми додаємо ще одне правило:
будь-який 0P/0T-граничний стан не є кінцевим; він є точкою переходу до розгортання.
Перший крок розгортання можна описати так:
➤ ∞P / 0T
простір розкривається, час ще не “запущений” як звична послідовність.
• 0P/0T = колапс простору і часу
• ∞P/0T = розкриття простору при “незапущеному” часі, потенція (можливість/потенціал) простору в яку розгортається Сингулярність
• ∞P/∞T = звичний світ.
- Висновок моделі. Отже, ланцюг виглядає так:
• інформаційна структура не може “зникнути в ніщо”
• при зникненні носія вона переходить у межовий режим
• межовий режим має мінімальну форму 0P/0T (колапс)
• 0P/0T структурно ізоморфний космологічному початку (сингулярності як межі)
• межовий стан не стабільний, тому запускає розгортання
• розгортання дає новий онтологічний континуум
Граничний стан не є фазою, в якій можна ‘перебувати’; це математична межа, що не має тривалості. Тому він або не має фізичного змісту як стабільний режим, або є точкою переходу.
Висновок:
смерть у цій моделі — не “зникнення”, а перехід у граничний стан, топологічно подібний до початку Всесвіту, і тому структурно здатний породжувати нове розгортання.
- Чому це не “мультивсесвіт” у стилі фантастикиМова не про паралельний світ поруч із нашим, не про копію і не про гілку, що відокремилась у тому самому просторі-часі.
Йдеться про інше: про онтологічно окремий континуум, який виникає з граничного стану як із точки межового переходу. Він не “десь поряд” — він в іншій топології.
- І головнеМи не вводили Бога, душу, карму чи будь-які метафізичні сутності.
Ми зробили тільки три кроки:
• взяли принцип незникнення інформації як вихідну рамку
• описали смерть як граничний топологічний перехід
• зіставили цей перехід з космологічною межею
Це не релігія і не фантастика. Це спосіб мислити смерть як подію топології — як зміну режиму, де “кінець” і “початок” можуть виявитися однією формою.