Ми звикли думати про цифрову безпеку як про щось, що залежить передусім від нас самих. Не відкривати підозрілі листи. Використовувати складні паролі. Увімкнути двофакторну автентифікацію. Оновлювати програмне забезпечення.
Усе це справді важливо. Але сучасна цифрова система настільки складна, що іноді ви можете зробити все правильно — і все одно залишитися вразливими.
Безпека закінчується там, де починається чужий рівень системи
Ми бачимо смартфон як один пристрій. Насправді це десятки рівнів, які взаємодіють між собою: операційна система, модеми, SIM-карта, мережеві протоколи, хмарні сервіси, сторонні бібліотеки, обладнання виробника.
Якщо слабкість з’являється на одному з нижчих рівнів, користувач може навіть не знати, що існує проблема.
Саме це добре демонструє виявлена дослідниками Університету Бірмінгема вразливість стандартів SIM-карт. У цьому випадку йдеться не про необережність конкретної людини і навіть не обов’язково про помилку в операційній системі смартфона. Проблема знаходиться глибше — у самій архітектурі взаємодії між SIM і пристроєм.
Ми довіряємо речам, яких ніколи не перевіряли
Це одна з головних особливостей технологічної цивілізації.
Майже ніхто з нас не перевіряв код операційної системи свого телефону. Ми не знаємо, як саме реалізовані протоколи мобільного зв’язку. Не можемо самостійно перевірити прошивку маршрутизатора, контролер автомобіля чи програмне забезпечення зарядної станції.
Ми просто користуємося ними.
Тобто більша частина сучасної безпеки будується не на особистому контролі, а на ланцюжку довіри. Ми довіряємо виробнику пристрою. Виробник довіряє постачальнику компонентів. Той — стандартам, бібліотекам і протоколам. І десь у цьому ланцюжку може бути помилка, про яку ніхто не знав багато років.
Кібербезпека перестала бути проблемою лише комп’ютерів
Особливо важливо те, що подібні вразливості сьогодні стосуються вже не тільки ноутбуків і смартфонів.
SIM-карти використовуються у величезній кількості пристроїв Інтернету речей. Це можуть бути промислові датчики, транспортні системи, зарядні станції, системи дистанційного контролю та інші елементи інфраструктури.
Коли така система має приховану архітектурну слабкість, проблема стає значно ширшою за безпеку окремого користувача.
Неможливо побудувати абсолютно безпечну систему
Це, мабуть, неприємний, але важливий висновок.
Чим складніша технологічна система, тим більше в ній місць, де може виникнути несподівана взаємодія. Безпека тому не є станом, якого можна одного разу досягти.
Це процес.
З’являються нові технології. Дослідники знаходять нові вразливості. Стандарти змінюються. Виробники випускають оновлення. Потім з’являється наступне покоління атак.
І саме тому хороша система відрізняється від поганої не тим, що в ній ніколи не знайдуть помилку, а тим, наскільки швидко вона здатна цю помилку визнати, локалізувати і виправити.
Що тоді залежить від нас?
Ми не можемо перевірити кожен протокол, кожен чип і кожен фрагмент коду, від якого залежить наше цифрове життя.
Але можемо не створювати додаткових слабких місць там, де контроль усе ж залишається у наших руках.
Оновлювати системи. Не використовувати один пароль для всіх сервісів. Обмежувати зайві доступи. Робити резервні копії. Не будувати критичні процеси так, щоб компрометація одного пристрою або облікового запису руйнувала всю систему.
Для бізнесу це означає ще й інше: безпеку потрібно враховувати не після запуску цифрової інфраструктури, а ще під час її проєктування.
Ми живемо всередині систем, яких не бачимо
У цьому й полягає одна з головних суперечностей сучасного світу.
Ми отримали технології неймовірної складності, але інтерфейси зробили їх майже невидимими. Смартфон здається простим. Натиснув кнопку — і все працює.
За цією простотою прихована величезна машина з протоколів, стандартів, мікросхем, серверів і залежностей.
Тому кібербезпека сьогодні — це не лише питання захисту від хакера. Це ще й питання розуміння власної залежності від технологічних систем, які ми не можемо контролювати повністю.
І, можливо, найрозумніша позиція тут — не намагатися досягти ілюзії абсолютної безпеки, а будувати системи так, щоб одна помилка, один зламаний компонент або одна невідома вразливість не ставали катастрофою.